Проблема соціалізації особистості в історії педагогіки і психології
У статті зроблена спроба проаналізувати основні
дослідження, пов’язані з вивченням проблеми соціалізації особистості в
вітчизняній та зарубіжній педагогіці та
психології .
Ключеві слова: соціалізація, адаптація ,загальнолюдська культура
В статье сделана попытка проанализировать
существующие исследования, связанные с
изучением проблемы социализации в отечественной и
зарубежной педагогики и психологии.
Ключевые слова: социализация, адаптация, общечеловеческая культура
Проблема соціалізації особистості
сьогодні стоїть так само гостро, як і багато десятиліть тому, так як змінюються
постійно соціальні норми, цінності й
установки. Особливу гостроту їй надають процеси глобалізації і інтеграції, в
результаті яких, з однієї сторони, відбувається проникнення культур одна в
одну, а тому відбувається змішування традиційних для різних соціальних спільнот
норм і цінностей, а з іншої – прагнення цих спільнот до збереження самобутності
і відмінності. І тому, як пише в своїй статті Шамінов Р.М., такі процеси неминуче відображаються як на рівні груп, так
і особистостей, в результаті частим є прояви маргиналізації, а також втрати
відчуття стабільності, суб’єктивного благополуччя [7,с.8]. А це є небезпечним з
точки зору реалізації соціальної поведінки.
Тому соціалізація – це один з процесів, який є необхідним для
нормального функціонування і розвитку
суспільства і особистості в ньому. Вона належить до найстаріших об’єктів соціологічного, етнографічного і
педагогічного досліджень. Особливий інтерес до проблеми виникає в суспільстві
на переломному етапі його історії, в якому, мені здається, ми зараз і
знаходимось. Як стверджує Мирдиянова Б.М., такий етап історії завжди відображав
якісні зрушення в розвитку ідей освіти і виховання, перехід до пошуку нових
рішень актуальних педагогічних завдань [ 3; с.87-88].
Сьогодні вимоги до особистості зі сторони суспільства зростають. І тому у
зв’язку із зосередженням завдань сучасної школи довкола проблеми соціальної
адекватності та життєвої компетентності молодої людини виявляється недостатнім
озброєння вихованців лише стандартною сукупністю знань, умінь, навичок. Назріла
необхідність перегляду традиційної парадигми педагогічної діяльності, за якої
школярі набувають досвіду суспільного життя у формі академічного учнівства з
подальшою апробацією й актуалізацією його результатів у самостійному житті. Тому для рішення сучасних проблем соціалізації дуже
важливо проаналізувати історичний досвід осмислення даної проблеми. Вчення про соціалізацію
сформувалось як самостійний науковий напрямок в ХІХ столітті. В кінці ХІХ
століття соціологія вивчалась загалом двома
науковими дисциплінами – соціологією
і антропологією. Представники цих галузей знань вжили спробу науково описати, пояснити і застосувати це
поняття в дослідницьких цілях.
Так в 1896 році Д. Росс в статті під
назвою «Соціальний контроль» застосував поняття соціалізації. В 1897 році
американський соціолог Ф.Гуддінс надрукував книгу «Теорія соціалізації» .В 1916
році Е.Буржесс надрукував книгу «Значення соціалізації в соціальній революції».
Дослідженням різних аспектів процесу
соціалізації займалися такі вчені: Н.В.Андрієнко, С.А.Белічева, М.Й.Варій, А.Валлоном, Є.Б.Весна,
Г.В.Дворецька, В.С.Марков, Н.Є.Мойсюк, В.В.Москаленко, В.С.Мухіна, Г.Олпорт,
Б.Д.Паригін, Ж.Піажде, А.Ребер, К.Роджерс, А.Н.Сухов, Г.Тард, В.А.Ядов та ін..
Поняття «соціалізація» активно
використовується представниками таких наук, як соціологія, психологія,
педагогіка, філософія та ін.[5, c.43].
Термін
«соціалізація», незважаючи на його поширеність і більш як столітню історію існування не має однозначного
трактування серед різних представників педагогічних, психологічних та
філософських наук. Пов’язану з ним галузь Соціального знання почали розробляти
Г.Тард і В.Женнец.
Зміст поняття «соціалізація» деякі автори
бачать у тому, що це процес «входження індивіда в соціальне середовище,
пристосування до нього, освоєння певних ролей і функцій». І.С.Кон вважав
процесом соціалізації «засвоєння індивідом соціального досвіду, в ході якого
утворюється конкретна особистість» [ 2,с.187].
В
кінці 60-х років проблема соціалізації стала виступати як міждисциплінарна і
увага до неї посилилася з боку спеціалістів різних наук – філософів,
соціологів, педагогів, психологів.
У
вітчизняній психології також не існує
єдиної думки з цієї проблеми. Так, серед механізмів соціалізації називають:
наслідування, навіювання, конформізм [6,с.57].
А.Рамбер виділяє такі значення, в яких вживається термін «соціалізація»:
1.
Cоціалізація
– процес, завдяки якому індивід набуває знань, цінностей, соціальних навичок і
соціальної чуттєвості, які дозволяють йому інтегруватись у суспільство і поводитись
там адаптовано. Соціалізація – це життєвий досвід.
2. Процес
взяття державою під свій контроль послуг, промисловості та інших
інститутів суспільства на користь всіх членів.
Значний внесок у розробку теорії соціалізації
зробив Парсон. Основна його концепція пов’язана із розумінням соціалізації як
процесу інтеграції індивіда у соціальну систему шляхом «вбирання» у себе
загальних цінностей, у результаті чого
слідування загальнозначущим нормам поведінки стає потребою індивіда,
елементом його мотиваційної структури.
У своїх наукових працях І.С.Кон розглядає
соціалізацію як процес засвоєння індивіда соціального досвіду, певної системи
соціальних ролей і культури [2, с.54].
Отже,
головний внесок сучасної теорії соціалізації: особистість, що формується,
- не об’єкт якихось зовнішніх впливів, а
активний суб’єкт самоосвіти [5,с.69].
Важливу
роль для організації виховного процесу становить положення Дж.Г.Міда про три
стадії соціалізації. На першій з них – імітації – діти копіюють поведінку
дорослих, не завжди розуміючи її. На
другій – рольових ігор – діти, виконуючи в іграх дорослі ролі, «приміряючи» їх
до себе, вчаться надавати своїм думкам і діям такого самого значення, що й дорослі.
На третій, завершальній стадії – колективних ігор – дитина
до розуміння очікувань окремих людей додає групові очікування [5,с.101].
Еріксон
вважав, що розвиток кожної людини проходить декілька етапів, і тому виділяє
наступні фази людського життя:
1.
Довіра або недовір’я.
2.
Автономія або сором та
сумнів.
3.
Ініціатива або відчуття
провини.
4.
Працьовитість або відчуття
неповноцінності.
5.
Ідентичність або змішання
ролей.
6.
Близькість або ізоляція.
7.
Генеративність або
стагнація.
8.
Цілісність, его або відчай [6,с.142].
Рівень
вивченості проблем соціалізації у сучасній українській педагогіці, за
твердженням Камбур А.В., навряд чи можна визнати таким, що задовольняє сучасні
суспільні потреби. Найменшою мірою вивчені роль і можливості системи виховання
щодо забезпечення успішної соціалізації. Не з'ясовано до кінця рушійні сили, механізми
соціалізації індивіда [1,с.5].
Але
зрозуміло одне, що школа має стати своєрідним теоретичним, методичним і
практичним центром взаємодії усіх суспільно-державних інститутів, які впливають
на процеси формування та розвитку особистості. Виконуючи низку важливих
функцій, школа та сім’я покликані,
насамперед, виховувати і всебічно розвивати особистість: формувати світоглядні
переконання, морально-етичні цінності, норми і правила поведінки, розвивати
індивідуальні якості, стимулювати творчу і фізичну діяльність, прищеплювати любов і повагу до
навколишнього світу, залучати до різноманітних соціальних заходів тощо. Процес соціалізації супроводжує особистість
все її життя, бо протягом якого вона засвоює та використовує цінності культури.
І таке кількісне накопичення засвоєних цінностей у певний період переходить у
нову якість, що виявляється у зміні структури та спрямованості особистості.
Література:
1. Камбур А.В. Термін соціалізація з точки
зору різних наукових галузей – Інтернет ресурс
2. Кон І.С., Ольшанський В.Б. Соціалізація.
Філософський словник.-М:Знание, 1970, -367с.
3. Мирдиянова Б.М.Соціалізація як педагогічне
явище//Фундаментальні дослідження, 2005.№3- с.87
4. Москаленко В.В. Соціалізація особистості.-К.:Вища
школа,1987.-378с.
5. Москаленко В.В. Соціальна психологія//
Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2008.-687с.
6. Соціальна педагогіка. Підручник .П/р
А..Й.Капської. - К.: Центр учбової літератури, 2006.- 464с.
7. Шамінов Р.М. Соціалізація особистості:
системний діахронічний підхід//Психологічні дослід-ження, 2013 Т.6, №27, с.8
